Кардинальський перстень.
Невеличке містечко в Німеччині, яке розмістилося
майже на кордоні з
Нідерландами, зустріло Марту похмуро. Дивно якось: на
вулиці січень місяць, а замість снігу - дощ… Та
не просто дощ - справжнісінька злива! Парасольку
жінка залишила вдома, бо подумалось:«Навіщо зайві речі, якщо на вулиці зима?»
З маленькою валізкою в руках Марта стояла на зупинці автобуса в очікуванні чогось надзвичайно цікавого або, врешті-решт, просто автобуса, який чомусь не поспішав з’являтись. Та ось з-за рогу вигулькнув маленький
бусик, і дверцята, широко відчинившись, запросили пасажирів до салону.
Стомлена дорогою, жінка, ввічливо привітавшись та придбавши квиток, назвала зупинку, на якій мала зійти. Їдучи, спостерігала за місцевістю та одинокими перехожими. Містечко здавалося зовсім безлюдним.
Нарешті, потрібна зупинка. Через дорогу поважно, але доволі швидко, йшла струнка дама похилого віку,
одягнена в довге, по самі п’яти, пальто та капелюх, розмахуючи довжелезною бордовою парасолькою та опираючись на неї.
На мить Марті здалося, що ця дама вигулькнула з якогось далекого століття, бо вона доволі гармонійно вписувалася в архітектуру навколишніх будівель, які зберігали пам’ять про своїх колишніх господарів.
Жінка, затамувавши подих, дивилась їй услід в передчутті чогось не дуже приємного, можливо, навіть чогось містичного.
Ось і номер будиночку, господарі котрого запросили Марту погостювати та трішки допомогти матері на час їхньої подорожі до Африки.
Краєм ока вона встигла помітити, що загадкова дама зайшла в сусідні двері…
Нарешті, подолавши тисячі кілометрів, жінка опинилась в обіймах чужих стін та їх господарки, фрау Ульрики, яка ледве пересувалась по кімнаті, щось мугикаючи собі під ніс.
Марта піднялась у кімнату, яка знаходилась на третьому поверсі.
Страшенно хотілося їсти, але так як час вечері ще не настав, а час обіду вже пройшов, то залишалося лише чекати. Стомлена Марта вмостилась на шкіряному диванчику і заплющила очі. На мить здалося, що вона вдома, але... дійсність була зовсім
іншою…
Знизу донісся якийсь гуркіт: ніби щось впало та розбилося…
Мов вжалена, жінка вибігла з кімнати і кинулась по сходинках вниз, де в цей час знаходилася фрау Ульріка.
Перед очима відкрилася зовсім неочікувана картина…
Скляні двері, через які можна було потрапити на внутрішнє подвір’я, були навстіж відчинені, фрау махала рукою і загрожувала комусь металевим костуром. Вітер та дощ зробили свою справу: орхідеї, які стояли на
підвіконні у скляному горщику, лежали на підлозі, перелякано причаївшись у розбитому склі. Господиня щось голосно викрикувала і аж тряслася від злоби. Марта тихенько
відступила в коридор, чекаючи, коли її покличуть.
За якусь мить вона зі щіткою та совком для сміття вже збирала рештки розбитого горщика та вислуховувала коментарі до подій, які трапились.
А відбулося ось що. Фрау декілька разів в день,не зважаючи ні на які природні катаклізми, відкривала двері, які вели у внутрішній дворик, точніше, маленьку оазу
декоративних, завжди зелених, кущів та квітів: зима, а здавалося, що кущ магнолії ось - ось зацвіте…Так от, і в цей день двері були відчинені навстіж, коли раптом до кімнати звідкілясь тихцем зайшов білий пухнастий величезний кіт та вмостився на білому підвіконні біля орхідеї. Поруч
стояв невеличкий скляний столик, на якому красувалась закрита коробочка з солодощами (дивно , що столик залишився непошкодженим). Власниця
дому не терпіла котів, а тут - кіт у кімнаті, та
ще й на підвіконні! Галасу було багато і шкоди, як виявилось пізніше, теж… Кіт був сусідським, мабуть, вийшов прогулятись та провідати сусідку - він же і гадки не мав, що таке трапиться. Тим більше, у фрау Ульрики були не дуже дружні відносини з сусідкою, яка виявилась саме тією жінкою, яка привернула увагу Марти на вулиці.
Як результат відвідин кота - розбитий горщик, зламана орхідея та неприхована лють господині!
Марта, слухаючи ці розповіді та водночас прибираючи, пошепки молилась, прохаючи утихомирити стару жінку, бо при її і так не цілком доброму стані здоров’я могло трапитись, що завгодно…
Годинник показав пів на п’яту - нарешті, настав час обіду, але після всього пережитого канапки з сиром та шинкою ніяк не хотіли ковтатись, врятував ситуацію гарячий чай.
Раптом, фрау, глянувши на свою руку, зблідла. Марта завмерла, бо і гадки немала про те, що ще могло трапитись…
- Перстень, мій перстень, - вже ледве прошипіла вона,- де дівся мій кардинальський перстень?!
Марта здивовано дивилась на неї: при чому тут вона і кардинальський перстень?
Не допивши свій чай, фрау, як не дивно, дуже швидко піднялася зі свого місця, випрямилась (виявилось, що вона сантиметрів на двадцять вища Марти) і, тримаючись за стіни, пішла в кімнату, де щойно трапилася неприємна пригода.
Марта рушила слідом за нею. Фрау Ульріка прискіпливо оглянула столик, який стояв біля її крісла, потім підійшла до скляного стола, обдивилась підлогу. На її вимогу
Марта вивернула єдину кишеню, яка була в спідниці, та кульок зі сміттям, зрозумівши, що перстень, мабуть, був дуже цінний. Потім вона вийшла на вулицю, щоб оглянути подвір’я та забрати палицю, якою хазяйка шпурляла в кота. Вона лежала біля зеленого живого паркану. Огляд більше нічого не дав: дрібний дощ заважав детально все оглянути…
З великими труднощами заспокоївши фрау і сповістивши, що займеться пошуками вранці, Марта, втомлена та пригнічена, зайшла у кімнату, виділену для неї. Валізка так і стояла ,не розпакована. Ні сил, ні настрою займатися ще хоч чим - небудь не було. Жінка буквально впала на ліжко
і відразу заснула. Снилась їй домівка, біленька хатинка, навколо неї вишні цвітуть, бабуся виглядає у віконце і посміхається: мовляв, все буде добре…
Раптом страшенний гуркіт, стогін і якийсь свист розбудив
Марту посеред ночі! Вона перелякано прислухалась, не розуміючи, що відбувається.
Гуркіт доносився знизу. Тихенько прочинивши двері своєї кімнати, побачила світло і тінь, яка,зігнувшись і крекчучи, рухалась у напрямку ванної кімнати, а гуркіт ішов від ролатора, завдяки якому господиня пересувалась - цей
перекинутий стілець і наробив стільки шуму… Полегшено
зітхнувши, Марта закрила двері і знову вмостилась на ліжку, мріючи поспати ще хоча б годинку-другу…
В повній вже тиші почувся дивний свист і писк, дуже схожий на звуки кажана.
Майнула думка :
-Господи, що відбувається? Взимку ж, ніби, кажани сплять…
Прочинивши вікно, Марта виглянула на вулицю. З освітленого вікна третього поверху жіноча тінь падала прямісінько на подвір’я. Глянувши вниз, помітила, що попід кущами - огорожею рухалась якась істота. Раптом з дверей на сусідське подвір’я вибіг кремезний чоловік, тримаючи в руках величезну клітку, в якій від страху трусився кролик - справжнісінький, живий… Спочатку Марта подумала, що під
кущами хтось щось шукає, але ,побачивши кролика і клітку , зрозуміла, що це, очевидно, якась рептилія, котру хочуть загнати назад у клітку… Швидко закривши
вікно та опустивши жалюзі, тремтячи, як той кролик, від жаху, Марта спостерігала за дійством крізь маленьку щілинку. Ще з півгодини чолов’яга заманював рептилію кроликом, і, коли вона таки заповзла в клітку, шипіння і свист стихли.
Від пережитого страху Марту кинуло в холодний піт.
Подумалось:
- Напевно, потрібно звідси їхати, і негайно, але ...що
скажуть друзі, та ще отой клопіт з перснем… Швидше б уже настав ранок…
Вранці фрау була не в гуморі - мабуть, перстень не давав їй спокою…
Сніданок пройшов у великому напруженні. Мовчки дожувавши свої тости, обидві жінки, не змовляючись, підійшли до вікна. Дощ вщух. Сонечко піднялося вже доволі високо. Марта вийшла на подвір’я, прихопивши з собою
металеву палицю, бо добре запам’ятала події, які відбулися вночі.
Підійшовши ближче до зелених кущів, краєчком ока зиркнула на вікно сусідів. І побачила стару знайому, яка, виявляється, спостерігала за кожним її рухом. Марта, зробивши вигляд, що нічого не помічає, а ніби розглядає на кущах бутони, палицею сантиметр за сантиметром обстежувала землю під кущами -
там нічого не було, крім сліду від нічної вилазки плазуна: зім’ята травичка, перемішана з землею, ще не встигла випрямитись. Жінка, ніби замріявшись, підняла голову - і… о Боже, прямо перед нею, на самому кінчику тоненької
гілочки магнолії, висів перстень, зовні прикритий листочком! Тож зовсім не дивно, що вчора вона не змогла його угледіти. Сьогодні ж сонечко прийшло на допомогу, і з-під листочка засяяв у сонячному промінні смарагд. Марта ,
затамувавши подих, повернулась обличчям до вікна, за яким стояла фрау Ульріка, палицею показуючи на гілку з перснем. З очей у фрау покотилися сльози.
Марта обережно, щоб сусідка не помітила, зняла перстень з гілки, припавши до листочка, ніби насолоджуючись його свіжістю, і повільно пішла в будинок.
Прстягаючи фрау перстень, вона помітила в очах старої жінки якусь неймовірну радість і тугу.
Як здалося Марті, крім величезного смарагда, знахідка іншої
цінності не мала, хоч на вигляд перстень і був масивним, з цікавим візерунком навколо каменя…
-Хм, - подумала вона, - чому ж все - таки він кардинальський…?
Тим часом, фрау Ульріка, затиснувши перстень в кулаці, притулила його до серця, а потім, вмостившись у своєму кріслі і трішки заспокоївшись, почала розповідь.
- Ось бачиш, - сказала вона, показуючи внутрішню поверхню персня, - тут є особливий знак кардинала!
Марта побачила, що в середині перстень мав хрестоподібний отвір - мабуть, це і було тим знаком.
- Як він потрапив до Вас? - запитала вона.
І почула історію кардинальського персня...
Коли закінчувалась Друга світова війна, багато храмів Німеччини було зруйновано. Одного дня, під час страшних обстрілів їхнього містечка, на очах у маленької дівчинки загинув її братик. Вона з мамою забігла в бомбосховище
католицького храму. Окрім них, там був чоловік у чорній рясі, який стояв навколішки і молився, а згодом підійшов до дівчинки, погладив по голівці, благословив і повісив їй на шию, як оберіг, на шнурочку перстень. Мама
розповідала потім, що це був Кардинал, який невдовзі загинув. Дівчинка ж все життя, майже вісімдесят років, ні на мить не розлучалась з цим перснем. А тут таке
трапилось - він просто злетів з пальця, коли вона в гніві проганяла кота…
Не встигла фрау завершити розповідь, як білий пухнастий кіт знову з’явився біля скляних дверей, але більше вона його не проганяла.
#ГалинаРибачукПрачжінка залишила вдома, бо подумалось:«Навіщо зайві речі, якщо на вулиці зима?»
З маленькою валізкою в руках Марта стояла на зупинці автобуса в очікуванні чогось надзвичайно цікавого або, врешті-решт, просто автобуса, який чомусь не поспішав з’являтись. Та ось з-за рогу вигулькнув маленький
бусик, і дверцята, широко відчинившись, запросили пасажирів до салону.
Стомлена дорогою, жінка, ввічливо привітавшись та придбавши квиток, назвала зупинку, на якій мала зійти. Їдучи, спостерігала за місцевістю та одинокими перехожими. Містечко здавалося зовсім безлюдним.
Нарешті, потрібна зупинка. Через дорогу поважно, але доволі швидко, йшла струнка дама похилого віку,
одягнена в довге, по самі п’яти, пальто та капелюх, розмахуючи довжелезною бордовою парасолькою та опираючись на неї.
На мить Марті здалося, що ця дама вигулькнула з якогось далекого століття, бо вона доволі гармонійно вписувалася в архітектуру навколишніх будівель, які зберігали пам’ять про своїх колишніх господарів.
Жінка, затамувавши подих, дивилась їй услід в передчутті чогось не дуже приємного, можливо, навіть чогось містичного.
Ось і номер будиночку, господарі котрого запросили Марту погостювати та трішки допомогти матері на час їхньої подорожі до Африки.
Краєм ока вона встигла помітити, що загадкова дама зайшла в сусідні двері…
Нарешті, подолавши тисячі кілометрів, жінка опинилась в обіймах чужих стін та їх господарки, фрау Ульрики, яка ледве пересувалась по кімнаті, щось мугикаючи собі під ніс.
Марта піднялась у кімнату, яка знаходилась на третьому поверсі.
Страшенно хотілося їсти, але так як час вечері ще не настав, а час обіду вже пройшов, то залишалося лише чекати. Стомлена Марта вмостилась на шкіряному диванчику і заплющила очі. На мить здалося, що вона вдома, але... дійсність була зовсім
іншою…
Знизу донісся якийсь гуркіт: ніби щось впало та розбилося…
Мов вжалена, жінка вибігла з кімнати і кинулась по сходинках вниз, де в цей час знаходилася фрау Ульріка.
Перед очима відкрилася зовсім неочікувана картина…
Скляні двері, через які можна було потрапити на внутрішнє подвір’я, були навстіж відчинені, фрау махала рукою і загрожувала комусь металевим костуром. Вітер та дощ зробили свою справу: орхідеї, які стояли на
підвіконні у скляному горщику, лежали на підлозі, перелякано причаївшись у розбитому склі. Господиня щось голосно викрикувала і аж тряслася від злоби. Марта тихенько
відступила в коридор, чекаючи, коли її покличуть.
За якусь мить вона зі щіткою та совком для сміття вже збирала рештки розбитого горщика та вислуховувала коментарі до подій, які трапились.
А відбулося ось що. Фрау декілька разів в день,не зважаючи ні на які природні катаклізми, відкривала двері, які вели у внутрішній дворик, точніше, маленьку оазу
декоративних, завжди зелених, кущів та квітів: зима, а здавалося, що кущ магнолії ось - ось зацвіте…Так от, і в цей день двері були відчинені навстіж, коли раптом до кімнати звідкілясь тихцем зайшов білий пухнастий величезний кіт та вмостився на білому підвіконні біля орхідеї. Поруч
стояв невеличкий скляний столик, на якому красувалась закрита коробочка з солодощами (дивно , що столик залишився непошкодженим). Власниця
дому не терпіла котів, а тут - кіт у кімнаті, та
ще й на підвіконні! Галасу було багато і шкоди, як виявилось пізніше, теж… Кіт був сусідським, мабуть, вийшов прогулятись та провідати сусідку - він же і гадки не мав, що таке трапиться. Тим більше, у фрау Ульрики були не дуже дружні відносини з сусідкою, яка виявилась саме тією жінкою, яка привернула увагу Марти на вулиці.
Як результат відвідин кота - розбитий горщик, зламана орхідея та неприхована лють господині!
Марта, слухаючи ці розповіді та водночас прибираючи, пошепки молилась, прохаючи утихомирити стару жінку, бо при її і так не цілком доброму стані здоров’я могло трапитись, що завгодно…
Годинник показав пів на п’яту - нарешті, настав час обіду, але після всього пережитого канапки з сиром та шинкою ніяк не хотіли ковтатись, врятував ситуацію гарячий чай.
Раптом, фрау, глянувши на свою руку, зблідла. Марта завмерла, бо і гадки немала про те, що ще могло трапитись…
- Перстень, мій перстень, - вже ледве прошипіла вона,- де дівся мій кардинальський перстень?!
Марта здивовано дивилась на неї: при чому тут вона і кардинальський перстень?
Не допивши свій чай, фрау, як не дивно, дуже швидко піднялася зі свого місця, випрямилась (виявилось, що вона сантиметрів на двадцять вища Марти) і, тримаючись за стіни, пішла в кімнату, де щойно трапилася неприємна пригода.
Марта рушила слідом за нею. Фрау Ульріка прискіпливо оглянула столик, який стояв біля її крісла, потім підійшла до скляного стола, обдивилась підлогу. На її вимогу
Марта вивернула єдину кишеню, яка була в спідниці, та кульок зі сміттям, зрозумівши, що перстень, мабуть, був дуже цінний. Потім вона вийшла на вулицю, щоб оглянути подвір’я та забрати палицю, якою хазяйка шпурляла в кота. Вона лежала біля зеленого живого паркану. Огляд більше нічого не дав: дрібний дощ заважав детально все оглянути…
З великими труднощами заспокоївши фрау і сповістивши, що займеться пошуками вранці, Марта, втомлена та пригнічена, зайшла у кімнату, виділену для неї. Валізка так і стояла ,не розпакована. Ні сил, ні настрою займатися ще хоч чим - небудь не було. Жінка буквально впала на ліжко
і відразу заснула. Снилась їй домівка, біленька хатинка, навколо неї вишні цвітуть, бабуся виглядає у віконце і посміхається: мовляв, все буде добре…
Раптом страшенний гуркіт, стогін і якийсь свист розбудив
Марту посеред ночі! Вона перелякано прислухалась, не розуміючи, що відбувається.
Гуркіт доносився знизу. Тихенько прочинивши двері своєї кімнати, побачила світло і тінь, яка,зігнувшись і крекчучи, рухалась у напрямку ванної кімнати, а гуркіт ішов від ролатора, завдяки якому господиня пересувалась - цей
перекинутий стілець і наробив стільки шуму… Полегшено
зітхнувши, Марта закрила двері і знову вмостилась на ліжку, мріючи поспати ще хоча б годинку-другу…
В повній вже тиші почувся дивний свист і писк, дуже схожий на звуки кажана.
Майнула думка :
-Господи, що відбувається? Взимку ж, ніби, кажани сплять…
Прочинивши вікно, Марта виглянула на вулицю. З освітленого вікна третього поверху жіноча тінь падала прямісінько на подвір’я. Глянувши вниз, помітила, що попід кущами - огорожею рухалась якась істота. Раптом з дверей на сусідське подвір’я вибіг кремезний чоловік, тримаючи в руках величезну клітку, в якій від страху трусився кролик - справжнісінький, живий… Спочатку Марта подумала, що під
кущами хтось щось шукає, але ,побачивши кролика і клітку , зрозуміла, що це, очевидно, якась рептилія, котру хочуть загнати назад у клітку… Швидко закривши
вікно та опустивши жалюзі, тремтячи, як той кролик, від жаху, Марта спостерігала за дійством крізь маленьку щілинку. Ще з півгодини чолов’яга заманював рептилію кроликом, і, коли вона таки заповзла в клітку, шипіння і свист стихли.
Від пережитого страху Марту кинуло в холодний піт.
Подумалось:
- Напевно, потрібно звідси їхати, і негайно, але ...що
скажуть друзі, та ще отой клопіт з перснем… Швидше б уже настав ранок…
Вранці фрау була не в гуморі - мабуть, перстень не давав їй спокою…
Сніданок пройшов у великому напруженні. Мовчки дожувавши свої тости, обидві жінки, не змовляючись, підійшли до вікна. Дощ вщух. Сонечко піднялося вже доволі високо. Марта вийшла на подвір’я, прихопивши з собою
металеву палицю, бо добре запам’ятала події, які відбулися вночі.
Підійшовши ближче до зелених кущів, краєчком ока зиркнула на вікно сусідів. І побачила стару знайому, яка, виявляється, спостерігала за кожним її рухом. Марта, зробивши вигляд, що нічого не помічає, а ніби розглядає на кущах бутони, палицею сантиметр за сантиметром обстежувала землю під кущами -
там нічого не було, крім сліду від нічної вилазки плазуна: зім’ята травичка, перемішана з землею, ще не встигла випрямитись. Жінка, ніби замріявшись, підняла голову - і… о Боже, прямо перед нею, на самому кінчику тоненької
гілочки магнолії, висів перстень, зовні прикритий листочком! Тож зовсім не дивно, що вчора вона не змогла його угледіти. Сьогодні ж сонечко прийшло на допомогу, і з-під листочка засяяв у сонячному промінні смарагд. Марта ,
затамувавши подих, повернулась обличчям до вікна, за яким стояла фрау Ульріка, палицею показуючи на гілку з перснем. З очей у фрау покотилися сльози.
Марта обережно, щоб сусідка не помітила, зняла перстень з гілки, припавши до листочка, ніби насолоджуючись його свіжістю, і повільно пішла в будинок.
Прстягаючи фрау перстень, вона помітила в очах старої жінки якусь неймовірну радість і тугу.
Як здалося Марті, крім величезного смарагда, знахідка іншої
цінності не мала, хоч на вигляд перстень і був масивним, з цікавим візерунком навколо каменя…
-Хм, - подумала вона, - чому ж все - таки він кардинальський…?
Тим часом, фрау Ульріка, затиснувши перстень в кулаці, притулила його до серця, а потім, вмостившись у своєму кріслі і трішки заспокоївшись, почала розповідь.
- Ось бачиш, - сказала вона, показуючи внутрішню поверхню персня, - тут є особливий знак кардинала!
Марта побачила, що в середині перстень мав хрестоподібний отвір - мабуть, це і було тим знаком.
- Як він потрапив до Вас? - запитала вона.
І почула історію кардинальського персня...
Коли закінчувалась Друга світова війна, багато храмів Німеччини було зруйновано. Одного дня, під час страшних обстрілів їхнього містечка, на очах у маленької дівчинки загинув її братик. Вона з мамою забігла в бомбосховище
католицького храму. Окрім них, там був чоловік у чорній рясі, який стояв навколішки і молився, а згодом підійшов до дівчинки, погладив по голівці, благословив і повісив їй на шию, як оберіг, на шнурочку перстень. Мама
розповідала потім, що це був Кардинал, який невдовзі загинув. Дівчинка ж все життя, майже вісімдесят років, ні на мить не розлучалась з цим перснем. А тут таке
трапилось - він просто злетів з пальця, коли вона в гніві проганяла кота…
Не встигла фрау завершити розповідь, як білий пухнастий кіт знову з’явився біля скляних дверей, але більше вона його не проганяла.
