Зайчик вушка нашорошив,

Умостившись на пеньку,

Весь тремтить, бо їсти хоче,

А Сова над ним регоче

Та кричить"Угу, угу!"

І маленький бідолаха

Заховавсь під кущ від страху!

А Сова, розкривши крила,

В хащі лісу полетіла.

#ГалинаРибачукПрач #Віршіпрозайчика #Віршідлядітей

 

Пригоди ведмежатка Куки 

Прилетівши з батьками із подорожі, маленький хлопчик Максимко засумував і ніщо його не тішило. Вечором, лягаючи у своє ліжечко, на очі малого навертались сльози. Мама з татом, дивлячись на свого синочка, сумно зітхали і не знали як і чим його втішити.

Одного ранку, прокинувшись першим, Максимко побіг до батьків у кімнату з криком: «Оголошення, давайте дамо оголошення в інтернеті!!! Можливо хтось бачив мого ведмедика, мого маленького Куку! Я не вірю, що він назавжди загубився! Я бачив його у сні, він мандрував по пустелі.»

Батьки уважно вислухали малого, переглянулись і вирішили написати оголошення.

А звучало воно так:

«Увага, увага! Хто зустріне у Єгипті маленького іграшкового ведмедика з надписом на бантику «Кука», просимо допомогти йому повернутися додому!

Обіцяємо щедру винагороду. Максимко та його батьки» До допису прикріпили фотокартку Куки та відправили на всі сторінки  оголошення з проханням «поширити».

Оченята хлопчика випромінювали надію на повернення друга.

А тим часом у Єгипті маленьке ведмежатко поринуло у вир подій. В кімнату готелю, де жив Максимко з батьками, поселилася родина з чарівною дівчинкою по імені Єва. Коли дівчинка розкладала на поличку свої речі, за величезною вазою, яка стояла у кутку кімнати, вона помітила незнайомця! Ним виявився ведмедик Кука. Дівчинці він припав до душі, але батьки сказали, що чужі речі чіпати не можна.

- Та чому ж чужі? - заперечила Єва, - Він же у нашій кімнаті, значить він наш.

Батьки були стомлені і не стали більше сперечатись. Хай, мовля, пограється дитина та покладе на місце. А вже вранці вони всі дружно вирушили на екскурсію подивитись пам’ятки архітектури: руїни Мемфіса, Фіви, Долину Царів та Великого Сфінкса. Єва тихцем поклала ведмедика у свій наплічник, хай і він подорожує з ними, вдвох їм буде цікавіше. І ось вони біля підніжжя Великого Сфінкса… Дівчинка зачаровано оглядала все навколо і ділилася враженнями з ведмедиком. Кука, великими оченятами також роздивлявся навкруги, сподіваючись серед туристів побачити свого друга та марно…

Дівчинка посадила його на кам’яну глибу і батьки зазнімкували їх разом. Кука виглядав засмученим, а Єва сяяла від щастя. Багато хто із туристів робив фотознімки і одному із них в об’єктив потрапив Кука!...

А тим часом, батьки хлопчика перечитували відгуки на своє оголошення. І… Ось вона світлина під оголошенням. Їх Кука на камені! Радості не було меж, але Максимкові вони про це не сказали, а терміново зв’язались з власником світлини. На щастя турист був з тієї групи, що і Єва, Кука та батьки дівчинки. І вже через тиждень Кука, дивлячись в ілюмінатор літака повертався додому. Потім його запакували в коробку і кудись віднесли. Він чув різні чудернацькі звуки - це потяг віз його до Максимка, але сам хлопчик про це і не здогадувався. І от нарешті, одного сонячного дня, батьки запропонували йому піти на ярмарку іграшок ручної роботи, хлопчик погодився. І ось, ходячи поміж прилавками з сотнями іграшок та вдивляючись в них, в надії, що зустріне  єдиного друга, ведмедика Куку, він раптом зупинився і завмер на місці:

«Це він, це він… Кука повернувся» - прошепотів хлопчик. З полички на нього дивився щасливий Кука. Нарешті вони зустрілися. Хлопчик обережно взяв ведмедика та з ніжністю притис його до грудей.

«Більше ми ніколи не розлучимось» - прошепотів до нього Максимко.

Батьки і майстриня – лялькарка, переглянувшись, щасливо усміхнулись. Друзі знову разом. 

Справжня дружба присутня тільки у щирих серцях. Бережіть її.