Чи є в тебе діти, Вітре?
Чи  простір твоя домівка?
Чи може, колишучи віти,
Пісню співаєш сиріткам?…

А куди зникаєш часом?
І затишок той лякає…
За ним, твоя посестра Буря
Немов з під землі виринає…
За кимось мчить у погоні
Нищить усе, завиває...
Руйнуючи весело  долі
Й регочучи десь  завмирає.

Й так хочеться в миті скрути
Пірнути в обійми Вітру,
В гіллі колисковім заснути,
Поринути в подорож світлу...
У ній він, наче дарує
Миттєвості насолоди,
Та ніжно  розтріпує коси
Даруючи подих свободи.