Журавлі
Стало вже трішечки зимно. Що поробиш, осінь.
А згадалося літечко, літо, ліс, бабуся… Зазвичай мовчазна, тільки очима
посміхалася до мене та все жартувала: «Ото виростеш, будеш медичкою - і я
ніколи не помру». Одного разу я таки не втрималася та й спитала у бабусі, чому
вона так багато мовчить? Про що думає.
І вона знову посміхнулася, потім
присіла на порозі біля мене й промовила:"Я розмовляю, тільки мовчки, я
думаю, спогади часом дуже сумні приходять в голову. Виникає багато запитань, а
відповіді я не знаходжу. І знову в пошуках. Ось так і живу".
«Бабусю, а чому ви одна? Ось у мене є
братики, а де ваші?»
Важко зітхнувши та обійнявши мене сказала: "Були й в мене два братики… Але
їх забрала війна. Ти ж бачила у лісі глибокі ями, канави - то були окопи,
бліндажі, тут проходила лінія фронту… А пам’ятаєш я тобі показувала обеліск у
лісі?
Я мовчки кивнула головою. «Так от,-
продовжувала бабуся, - там не просто обеліск - там похоронений солдат, здалеку
він, з Расєї. Тут хоч могилка є. А мій братик
у широкій та глибокій річці схоронений, в Дніпрі, що під Київом. Похоронка
прийшла, що пропав без вісті при переправі. От і думаю до сих пір про нього і
таких як він… Він же плавати навіть не вмів, а там, кажуть, дуже страшно було…
От і не знайшли багатьох тоді, пропали навіть могилки не лишилось.
Ось і ходимо, прибираємо оту, що в лісі… Родина його далеко ніхто не приїде до
нього з Расєї…»
Бабуся ще раз зітхнула... А в цей час
високо в небі почувся журавлиний легіт. Старенька чомусь перехрестилася і щось
прошепотіла. Я пізніше зрозуміла, що вона благословляла їх в далеку дорогу і
просила повертатися.
Відтоді пройшло майже півстоліття, а я як зараз бачу очі моєї бабусі. Вона
дивилась у небо і кінчиком хустки тихцем витирала кутики очей. А якось весною я
почула точно такий же легіт. І телефонний дзвінок:
«Напиши пісню до Дня Перемоги…»
прозвучав у трубці голос знайомого композитора…
-«Я ніколи не писала пісенні тексти»- відповіла.
- «Спробуй,
дуже потрібно…»- і поклав слухавку.
Я
сиділа на балконі багатоповерхівки… А над містом летіли журавлі… Згадалася
бабуся, обеліск в лісі, одинока могилка російського солдата на українській
землі, лінія фронту… І полилася мелодія... А за нею :" и летят всё летят журавли, далеко от родимой
земли…" Ось так і народилась пісня
«Журавлі». Про воїнів, які так і не повернулися до своїх домівок… А душі їхні з
журавлями летять у небі…
Пройшло багато часу. Знову війна, тільки «гібридна». І вороги лізуть з «Расєї». А могилка в лісі чистенька, прибрана. А
там поховано російського солдата…
І знову летять журавлі… моя бабуся, знаю, і зараз би
прийшла на ту могилку, щоб причепурити її. Бо десь лежать безвісти пропавши її
братики…
