Трояндове
курчатко
У
невеличкому курнику, що розмістився на обійсті старенького дідуся, жила собі
сімейка курей. Мама-квочка щодня, дбайливо, виводила своїх маленьких, жовтеньких, пухнастих курчаток на
прогулянку. У сонячну днину вони гуляли на галявинці довше ніж у похмуру
погоду. Квочка боялась, щоб її малеча не промокла під дощем. Курчатка були
гамірні і непосидючі. Важко було їй впоратись відразу аж з двадцятьма
пухнастиками. З ними завжди траплялись якісь пригоди.
Одне із них, гуляючи під трояндовим кущем, примудрилось на гребінчику голівки прилаштувати
декілька трояндових пелюсток, от і нарекли його Трояндовим курчатком.
Одного разу
трапилось ось що:
Коли сонечко закотилося за горизонт, а все
сімейство курей вмостилось на своїх сідальцях спати, до курника, з лісової хащі, тихесенько пробралася лисичка. Хотіла чимось, чи кимось смачненьким поласувати.
В ту мить у
курнику було дуже темно, а у темряві кури вже нічого не бачать. Та батько-півень був насторожі, затріпотівши крилами закукурікав, розбудивши
усіх.
Зчинився страшенний переполох! Та раптом
різке яскраве сяйво осліпило крадійку, мешканці маленького помешкання її
побачили! Півень злетів лисиці на спину, вчепившись у шкіру кігтями,
і давай її клювати! Переляканій крадійці було не до розваг, вона миттю кинулась тікати із курника з півнем на спині! Від несподіваного ривка лисиці він аж
злетів під стелю, пір’я летіло у різні боки… Лисиця
стрімголов кинулась у лісову хащу. А
коли у курнику всі трішки заспокоїлись, то звернули увагу на віконце
з решіткою. Саме звідти йшло неймовірно яскраве сяйво.
На вузенькому підвіконнику сидів маленький
жовтенький восковий ведмедик - свічечка. Мабуть
це їх господар дідусь колись його там залишив. І от сьогодні ведмедик - свічечка врятував їм життя. Його внутрішнє сяйво осліпило лисицю і заставило її втекти. Мешканці
курника здивовано із вдячністю дивились на свого рятівника. А Трояндове
курчатко, взявши у дзьобик найдорожче, пелюсточки рожевої троянди, поклало їх у
воскові лапки ведмедика, дякуючи за порятунок. Світло тієї ж миті стало рожевим
і потихеньку почало згасати.
Все сімейство спокійно спало. У них тепер був
надійний охоронець, восковий ведмедик - свічечка. З того часу біля його лапок
можна було побачити різні маленькі подарунки, а літечком завжди лежала свіженька
трояндова пелюсточка.
Вдячність та
добро породжує добро, взаємоповагу і взаємодопомогу.
@Галина Рибачук-Прач
