Трояндове курчатко

 

У невеличкому курнику, що розмістився на обійсті старенького дідуся, жила собі сімейка курей. Мама-квочка щодня, дбайливо, виводила своїх  маленьких, жовтеньких, пухнастих курчаток на прогулянку. У сонячну днину вони гуляли на галявинці довше ніж у похмуру погоду. Квочка боялась, щоб її малеча не промокла під дощем. Курчатка були гамірні і непосидючі. Важко було їй впоратись відразу аж з двадцятьма пухнастиками. З ними завжди траплялись якісь пригоди.

Одне із них, гуляючи під трояндовим кущем, примудрилось на гребінчику голівки прилаштувати декілька трояндових пелюсток, от і нарекли його Трояндовим курчатком.

Одного разу трапилось ось що:

Коли  сонечко закотилося за горизонт, а все сімейство курей вмостилось на своїх сідальцях спати, до курника, з лісової хащі, тихесенько пробралася лисичка. Хотіла чимось, чи кимось смачненьким поласувати.

В ту мить у курнику було  дуже темно, а у темряві кури вже нічого не бачать. Та батько-півень був насторожі, затріпотівши крилами  закукурікав, розбудивши усіх. 

Зчинився страшенний переполох! Та раптом різке яскраве сяйво осліпило крадійку, мешканці маленького помешкання її побачили! Півень злетів  лисиці на спину, вчепившись у шкіру кігтями, і давай її клювати! Переляканій крадійці було не до розваг, вона миттю кинулась тікати із  курника з півнем на спині! Від несподіваного ривка лисиці він аж злетів під стелю, пір’я летіло у різні боки… Лисиця стрімголов кинулась у  лісову хащу. А коли у курнику всі трішки заспокоїлись, то звернули увагу на  віконце  з решіткою. Саме звідти йшло неймовірно яскраве сяйво.  

На вузенькому підвіконнику сидів маленький жовтенький восковий ведмедик - свічечка. Мабуть  це їх господар  дідусь колись його там залишив. І от сьогодні ведмедик - свічечка врятував їм життя. Його внутрішнє сяйво осліпило лисицю  і заставило її втекти. Мешканці курника здивовано із вдячністю дивились на свого рятівника. А Трояндове курчатко, взявши у дзьобик найдорожче, пелюсточки рожевої троянди, поклало їх у воскові лапки ведмедика, дякуючи за порятунок. Світло  тієї ж миті стало рожевим і потихеньку почало згасати.

 Все сімейство спокійно спало. У них тепер був надійний охоронець, восковий ведмедик - свічечка. З того часу біля його лапок можна було побачити різні маленькі подарунки, а літечком завжди лежала свіженька трояндова пелюсточка.

Вдячність та добро породжує добро, взаємоповагу і взаємодопомогу.

@Галина Рибачук-Прач