Останні квіти осені й любові,

Що поза хмари линула в світи,

Лишивши павутиночку на скроні

На згадку що були ми: я і ти...

І сьогодні в пишнім падолисті

Крокую тихо у наступні дні

Моє кохання золотавим листям

Мелодію нагадує весни...

Коли ще зорі падали із неба

На відстані, складаючись в роки,

Коли у захисті була потреба

Завжди ставали поруч я і ти...

І нині вмита дощиком осіннім

Йду стежкою до нашої ріки,

А вітер голосом твоїм, спокійним

Все про любов нашіптує мені

І знову повертаюся у весни

Де море, гори й водоспади мрій,

Де затишок й казкові перевесла

Ведуть мене у круговерть подій.

#ГалинаРибачукПрач

#лірикаукраїнською

#лірикадуші

20.10.2024