Шукаю тебе у спогадах
Я шукаю тебе у спогадах,
Миті щастя в уяві вертаю,
Забуваю хвилини відчаю
І, прощаючи, знов відпускаю!
Плекаю надію про зустрічі,
Хоч на мить щоб стрітися поглядом,
Задихаючись в тихім розпачі,
Безпорадність маскую холодом!
Не стерти все з матриці памяті,
Неможливо уже розлюбити...
Недосяжний ти в царстві вічності,
Там приречений жити й світити...
#ГалинаРибачукПрач
Заблукала в осені розлука
У невеличкому курнику, що розмістився на обійсті старенького дідуся, жила собі сімейка курей. Мама-квочка щодня, дбайливо, виводила своїх маленьких, жовтеньких, пухнастих курчаток на прогулянку. У сонячну днину вони гуляли на галявинці довше ніж у похмуру погоду. Квочка боялась, щоб її малеча не промокла під дощем. Курчатка були гамірні і непосидючі. Важко було їй впоратись відразу аж з двадцятьма пухнастиками. З ними завжди траплялись якісь пригоди.
Одне із них, гуляючи під трояндовим кущем, примудрилось на гребінчику голівки прилаштувати декілька трояндових пелюсток, от і нарекли його Трояндовим курчатком.
Одного разу трапилось ось що:
Коли сонечко закотилося за горизонт, а все сімейство курей вмостилось на своїх сідальцях спати, до курника, з лісової хащі, тихесенько пробралася лисичка. Хотіла чимось, чи кимось смачненьким поласувати.
В ту мить у курнику було дуже темно, а у темряві кури вже нічого не бачать. Та батько-півень був насторожі, затріпотівши крилами закукурікав, розбудивши усіх.
Зчинився страшенний переполох! Та раптом різке яскраве сяйво осліпило крадійку, мешканці маленького помешкання її побачили! Півень злетів лисиці на спину, вчепившись у шкіру кігтями, і давай її клювати! Переляканій крадійці було не до розваг, вона миттю кинулась тікати із курника з півнем на спині! Від несподіваного ривка лисиці він аж злетів під стелю, пір’я летіло у різні боки… Лисиця стрімголов кинулась у лісову хащу. А коли у курнику всі трішки заспокоїлись, то звернули увагу на віконце з решіткою. Саме звідти йшло неймовірно яскраве сяйво.
На вузенькому підвіконнику сидів маленький жовтенький восковий ведмедик - свічечка. Мабуть це їх господар дідусь колись його там залишив. І от сьогодні ведмедик - свічечка врятував їм життя. Його внутрішнє сяйво осліпило лисицю і заставило її втекти. Мешканці курника здивовано із вдячністю дивились на свого рятівника. А Трояндове курчатко, взявши у дзьобик найдорожче, пелюсточки рожевої троянди, поклало їх у воскові лапки ведмедика, дякуючи за порятунок. Світло тієї ж миті стало рожевим і потихеньку почало згасати.
Все сімейство спокійно спало. У них тепер був надійний охоронець, восковий ведмедик - свічечка. З того часу біля його лапок можна було побачити різні маленькі подарунки, а літечком завжди лежала свіженька трояндова пелюсточка.
Вдячність та
добро породжує добро, взаємоповагу і взаємодопомогу.
@Галина Рибачук-Прач
Пригоди ведмежатка Куки
Прилетівши
з батьками із подорожі, маленький хлопчик Максимко засумував і ніщо його не
тішило. Вечором, лягаючи у своє ліжечко, на очі малого навертались сльози. Мама
з татом, дивлячись на свого синочка, сумно зітхали і не знали як і чим його
втішити.
Одного
ранку, прокинувшись першим, Максимко побіг до батьків у кімнату з криком: «Оголошення,
давайте дамо оголошення в інтернеті!!! Можливо хтось бачив мого ведмедика, мого
маленького Куку! Я не вірю, що він назавжди загубився! Я бачив його у сні, він
мандрував по пустелі.»
Батьки
уважно вислухали малого, переглянулись і вирішили написати оголошення.
А
звучало воно так:
«Увага,
увага! Хто зустріне у Єгипті маленького іграшкового ведмедика з надписом на
бантику «Кука», просимо допомогти йому повернутися додому!
Обіцяємо
щедру винагороду. Максимко та його батьки» До допису прикріпили фотокартку Куки
та відправили на всі сторінки оголошення з проханням «поширити».
Оченята
хлопчика випромінювали надію на повернення друга.
А
тим часом у Єгипті маленьке ведмежатко поринуло у вир подій. В кімнату готелю,
де жив Максимко з батьками, поселилася родина з чарівною дівчинкою по імені Єва.
Коли дівчинка розкладала на поличку свої речі, за величезною вазою, яка стояла
у кутку кімнати, вона помітила незнайомця! Ним виявився ведмедик Кука. Дівчинці
він припав до душі, але батьки сказали, що чужі речі чіпати не можна.
-
Та чому ж чужі? - заперечила Єва, - Він же у нашій кімнаті, значить він наш.
Батьки
були стомлені і не стали більше сперечатись. Хай, мовля, пограється дитина та
покладе на місце. А вже вранці вони всі дружно вирушили на екскурсію подивитись пам’ятки
архітектури: руїни Мемфіса, Фіви, Долину Царів та Великого Сфінкса. Єва тихцем
поклала ведмедика у свій наплічник, хай і він подорожує з ними, вдвох їм буде цікавіше.
І ось вони біля підніжжя Великого Сфінкса… Дівчинка зачаровано оглядала все навколо і ділилася враженнями з ведмедиком. Кука, великими оченятами також
роздивлявся навкруги, сподіваючись серед туристів побачити свого друга та марно…
Дівчинка
посадила його на кам’яну глибу і батьки зазнімкували їх разом. Кука виглядав
засмученим, а Єва сяяла від щастя. Багато хто із туристів робив фотознімки і
одному із них в об’єктив потрапив Кука!...
А
тим часом, батьки хлопчика перечитували відгуки на своє оголошення. І… Ось вона
світлина під оголошенням. Їх Кука на камені! Радості не було меж, але
Максимкові вони про це не сказали, а терміново зв’язались з власником світлини.
На щастя турист був з тієї групи, що і Єва, Кука та батьки дівчинки. І вже через
тиждень Кука, дивлячись в ілюмінатор літака повертався додому. Потім його
запакували в коробку і кудись віднесли. Він чув різні чудернацькі звуки - це
потяг віз його до Максимка, але сам хлопчик про це і не здогадувався. І от
нарешті, одного сонячного дня, батьки запропонували йому піти на ярмарку
іграшок ручної роботи, хлопчик погодився. І ось, ходячи поміж прилавками з
сотнями іграшок та вдивляючись в них, в надії, що зустріне єдиного друга,
ведмедика Куку, він раптом зупинився і завмер на місці:
«Це
він, це він… Кука повернувся» - прошепотів хлопчик. З полички на нього дивився
щасливий Кука. Нарешті вони зустрілися. Хлопчик обережно взяв ведмедика та з
ніжністю притис його до грудей.
«Більше
ми ніколи не розлучимось» - прошепотів до нього Максимко.
Батьки
і майстриня – лялькарка, переглянувшись, щасливо усміхнулись. Друзі знову
разом.
Справжня
дружба присутня тільки у щирих серцях. Бережіть її.
Я закрию двері за бідою,
Друзі творіть добро, воно до вас повернеться сторицею. Прислуховуйтесь до своїх дітей, вони мають чисті, добрі, щирі душі і світ стане кращим, добрішим, Світлим і Теплим.
Хурделиця
