Серце чисте створи в мені Господи,
Мою душу в обіймах зігрій,
Бо літаю, мов птаха у просторі,
В неспокійному вирі подій…

А так хочеться крапельку спокою
Й снігу - янгольської білизни,
Хай  проміння любові високої
Замість зла долітають сюди.

Даруй, Боже ще сили та розуму,
Подолати дороги круті,
Щоб колись, зірковими стежинами,
Завітати в Хороми Святі.  

ЛАСТОВИНЕ ЩАСТЯ

Дива та й годі! Якось уранці малюк прокинувся від голосного пташиного щебету. «Що ж це там коїться за вікном?»- подумав хлопчик і відкрив штори-жалюзі.
Сонечко вже яскраво світило у віконце, а в кутику над самою рамою безперестанку тривала якась незрозуміла метушня…
- Ой, бабусю, дивись, дивись!- загукав Петрусь. - Вони що, б’ються?...
За вікном копошилися дві ластівки. Вони відлітали і поверталися до вікна, що знаходилось на восьмому поверсі, і кожен раз щось носили й носили у своїх темненьких дзьобиках.
Літня жінка теж із цікавістю зазирнула надвір і посміхнулась…
- Отакої! То вони гніздечко ліплять! Що ж, у нас тепер є квартиранти, - весело промовила до онука. - Відтепер будеш просинатись разом із ластівками і в школу приходитимеш вчасно.
На вулиці було тепло. Весна - це завжди свято: скоро літо й канікули.Ну а поки що треба йти до школи. Петрусь збирав портфелика, жалкуючи, що не зможе спостерігати за незвичайним будівництвом.
- Бабусю, а чому вони на нашому вікні вирішили оселитись?- запитав хлопчик.
- Хто ж його знає.У нас тут досить довгенько було гніздечко, але одного року ластівочки чомусь не прилетіли… Сумно без них. А це просто чудасія якась: на тому ж самому місці знов будують! Кажуть: ластівки приносять щастя. Хто його знає, може, воно й так. Нехай майструють. Давай, не будемо їм заважати.
- Давай, - відповів Петрусь і, не вагаючись, побіг до школи.
А тим часом пернаті сусіди обживались. Час пролетів швидко, й невдовзі із пташиного помешкання почувся тоненький писк.
- О, а це ще хто? - здивувався Петрусь і тихенько виглянув у віконце. З гніздечка виднілися чотири дзьобики й коли відкривались, то малий встиг помітити, що всередині вони мають жовтенький колір. «То ось чого їх прозвали жовтодзьобик, - зробив висновок хлопчик. - Це ж маленькі ластівочки!»
- Бабусю, а йди-но сюди! В ластовиній сім’ї поповнення!- радісно гукнув у квартиру. – Пташенятка такі кумедні! Дивись, як їх мама годує - їжу прямо в ротик кладе.А коли ж уже мої мама з татом повернуться? – спитав сумно.
Петрикові батьки – військові. Вони в дуже важливому відрядженні. Малий здогадувався, що у мами й тата надзвичайно серйозне завдання, бо бачив, як бабуся інколи витирала сльози потайки від онука.
- Хіба ж я знаю? - відповіла бабуся. - Колись вони обов’язково приїдуть.
Так промайнуло ще декілька місяців. Пташенята встигли підрости, зміцніти, вилітали з гніздечка і весело кружляли попід вікнами. А мами з татом усе ще не було вдома. Вони тільки зрідка розмовляли телефоном, обіцяючи повернутись уже незабаром.
…Сьогодні зранку йшов сильний дощ, тому ластовине гніздечко трохи пошкодилось. Петрусь переживав, що ластівки тепер не захочуть повертатись у свою домівку. Зовсім засумував малий.
Пізно вночі злива стихла. А вранці хлопчик почув звичне заклопотане щебетання, що долинало із двору. Він прожогом зіскочив з ліжечка і кинувся до вікна.
- Бабусю, вони прилетіли! - гукав малий, радіючи побаченому: його пернаті друзі знову ліпили своє гніздечко. У той самий момент якось дуже голосно пролунав квартирний дзвінок. Петрусь аж здригнувся від несподіванки.
- Хто б це міг бути так рано? розмірковувала вголос бабуся, йдучи до дверей. Петрик подався слідом. І раптом очі малого відкрились широко-широко, бо поріг квартири переступила мама, а за нею й татусь…
- Ну ось! Що я тобі казала?- повернулась до розгубленого й щасливого онука бабуся і зауважила: - Ластівки таки приносять у дім щастя!
#ГалинаРибачукПрач  
Надруковано у книзі: "В дитячий світ прокралася війна"-2018р. Видавництво:"Твори" м.Вінниця

Пісня : "Метут метели". Музика:Михайла Герца. У виконанні Олександра Дулішковича
Автор слів звісно ж я:), Галина Рибачук - Прач. Написані у 2013р.

 
















Кошеня

Плаче гірко кошенятко
На сирій бруківці...
Насуває чорна хмара -
Де ж йому укритись?!

З ранцем на спині хлопчина
Весело крокує!
Кошеня нявчить сильніше :
Може , той почує…

Так і сталось - хлопчик взяв
Кошеня в кишеню:
«Тепер з нами будеш жити
Й бавитимеш Женю».

Там принишкло, бідолашне:
"Хто ж такий, той Женя?"
Й муркотіло вже за мить
В тепленькій кишені.
#ГалинаРибачукПрач

Як - то вийти на ту гору,
Що сягає неба?
Й хоч би поглядом, здалеку,
Обійняти тебе...

Заглянути в очі сині,
Подихом зігріти
Мо’ й розквітнуть знов у серці,
Вже зів'ялі, квіти...

І гримітимуть литаври,
Сонце  стрепенеться
Бо до тебе, моя доле,
Всесвіт усміхнеться.

Я думала, що з трав краса зійшла...
Та ні, лишень інакше проявилась
Як та стежинка по котрій я йшла
Знов уквітчатись щастям примудрилась.
Та крізь імлу до сонечка летить
Духм'яним запахом трави у  літі,
І в моїм серці щемно знов звучить
Найкращою мелодією в світі.

 Й здалось мені, що це уже було...
 Чула  музику оцю, колись, давно.

Радіопрограма "Наша пісня"
Автор програми: Вероніка Ганай

Пісня: "Чи то ворон..."
Музика та виконання :Сергій Брайлян
Слова:Галина Рибачук-Прач із книги: "Помолюся за любов"

Пісня:"Доля"
Автор музики та виконавець:Сергій Брайлян
Автор слів: Галина Рибачук Прач

Пісня;"Над річкою"
Музика та виконання:Сергій Брайлян
Автор слів:Галина Рибачук Прач

Пісня "Мамин дубочок, татова вишня"
Музика та виконання: Сергій Брайлян
Текст пісні із книги поезії:"Помолюся за любов"2019р. Галина  Рибачук-Прач.

Пісня: "Маки" або "Жіноча доля"
Музика та виконання; Тетяна Скомаровська.
Текст із моєї книги поезї:"Вірю, надіюсь,молюсь...", 2015р.

Пісня:"Білі тумани"
Текст із книги поезії: "Вірю, надіюсь, молюсь"-2015р
Музика та виконання: Володимир Полунічев.

Пісня: "Не запалюй свічу"
Збірка поезії:"Любов'ю слова",2017р.
Музика та виконання:Тетяна Скомаровська.

Пісня:"Що то за птаха"
із книги поезії: "Україно, моя ти доле"2016р.
Музика та виконання: Тетяна Скомаровська.

 

Пісня:" На порозі прощаннь..."

Музика та виконання:Татяна Скомаровська.

Слова : Галини Рибачук Прач, книга поезії "Любов'ю слова",2017р.

Чому ж так сумно та одиноко
Осіннє сонечко ще так високо,
Ще спів пташок я чую в гаї,
А серце моє знов туга крає…

Моя зима вже не за горами,
Заграй для мене ще, мій скрипалю,
Заграй, щоб пісню почули всюди
З чистими думами добрії люди.
Розвій же тугу, що причаїлась,
В серденько моє корінням впилась.
Заграй же друже, хай я всміхнуся
Й білою птахою в небо зів'юся.
2012р.
P.S Вірш написаний у далекому 2012р. Сьогодні читаючи, аналізуючи все те, що відбувається навколо сумно так само як і тоді. Якась ненависть і озлобленість витає у повітрі... Людство знищує само себе потихеньку, крок за кроком... вбиваючи словом, пострілом, вогнем і т. д собі подібних... Чи є надія, є звичайно. Бо як без неї жити? Працюйте, надихайте на добро один одного. А ще, у Любові, як і у Молитві- є велика сила, що підіймає душу із руїн.☘️

Зима, чи осінь, важко щось сказати
Як і в житі, заплутано усе...
Кружляє у повітрі дощ завзятий,
Натомість снігу, листя золоте...

Високе небо зорями, грайливо,
Приваблює до себе глядачів,
З ялиночки гірлянда несміливо
Співає розмаїттям кольорів...

Зима?! А мо’ щось сплуталось з весною...
У світі не буває без чудес,
Он грудень - місяць квітня взяв з собою
І сакуру - сніжинку із небес...