Чому ж так сумно та одиноко
Осіннє сонечко ще так високо,
Ще спів пташок я чую в гаї,
А серце моє знов туга крає…

Моя зима вже не за горами,
Заграй для мене ще, мій скрипалю,
Заграй, щоб пісню почули всюди
З чистими думами добрії люди.
Розвій же тугу, що причаїлась,
В серденько моє корінням впилась.
Заграй же друже, хай я всміхнуся
Й білою птахою в небо зів'юся.
2012р.
P.S Вірш написаний у далекому 2012р. Сьогодні читаючи, аналізуючи все те, що відбувається навколо сумно так само як і тоді. Якась ненависть і озлобленість витає у повітрі... Людство знищує само себе потихеньку, крок за кроком... вбиваючи словом, пострілом, вогнем і т. д собі подібних... Чи є надія, є звичайно. Бо як без неї жити? Працюйте, надихайте на добро один одного. А ще, у Любові, як і у Молитві- є велика сила, що підіймає душу із руїн.☘️