ЛАСТОВИНЕ ЩАСТЯ

Дива та й годі! Якось уранці малюк прокинувся від голосного пташиного щебету. «Що ж це там коїться за вікном?»- подумав хлопчик і відкрив штори-жалюзі.
Сонечко вже яскраво світило у віконце, а в кутику над самою рамою безперестанку тривала якась незрозуміла метушня…
- Ой, бабусю, дивись, дивись!- загукав Петрусь. - Вони що, б’ються?...
За вікном копошилися дві ластівки. Вони відлітали і поверталися до вікна, що знаходилось на восьмому поверсі, і кожен раз щось носили й носили у своїх темненьких дзьобиках.
Літня жінка теж із цікавістю зазирнула надвір і посміхнулась…
- Отакої! То вони гніздечко ліплять! Що ж, у нас тепер є квартиранти, - весело промовила до онука. - Відтепер будеш просинатись разом із ластівками і в школу приходитимеш вчасно.
На вулиці було тепло. Весна - це завжди свято: скоро літо й канікули.Ну а поки що треба йти до школи. Петрусь збирав портфелика, жалкуючи, що не зможе спостерігати за незвичайним будівництвом.
- Бабусю, а чому вони на нашому вікні вирішили оселитись?- запитав хлопчик.
- Хто ж його знає.У нас тут досить довгенько було гніздечко, але одного року ластівочки чомусь не прилетіли… Сумно без них. А це просто чудасія якась: на тому ж самому місці знов будують! Кажуть: ластівки приносять щастя. Хто його знає, може, воно й так. Нехай майструють. Давай, не будемо їм заважати.
- Давай, - відповів Петрусь і, не вагаючись, побіг до школи.
А тим часом пернаті сусіди обживались. Час пролетів швидко, й невдовзі із пташиного помешкання почувся тоненький писк.
- О, а це ще хто? - здивувався Петрусь і тихенько виглянув у віконце. З гніздечка виднілися чотири дзьобики й коли відкривались, то малий встиг помітити, що всередині вони мають жовтенький колір. «То ось чого їх прозвали жовтодзьобик, - зробив висновок хлопчик. - Це ж маленькі ластівочки!»
- Бабусю, а йди-но сюди! В ластовиній сім’ї поповнення!- радісно гукнув у квартиру. – Пташенятка такі кумедні! Дивись, як їх мама годує - їжу прямо в ротик кладе.А коли ж уже мої мама з татом повернуться? – спитав сумно.
Петрикові батьки – військові. Вони в дуже важливому відрядженні. Малий здогадувався, що у мами й тата надзвичайно серйозне завдання, бо бачив, як бабуся інколи витирала сльози потайки від онука.
- Хіба ж я знаю? - відповіла бабуся. - Колись вони обов’язково приїдуть.
Так промайнуло ще декілька місяців. Пташенята встигли підрости, зміцніти, вилітали з гніздечка і весело кружляли попід вікнами. А мами з татом усе ще не було вдома. Вони тільки зрідка розмовляли телефоном, обіцяючи повернутись уже незабаром.
…Сьогодні зранку йшов сильний дощ, тому ластовине гніздечко трохи пошкодилось. Петрусь переживав, що ластівки тепер не захочуть повертатись у свою домівку. Зовсім засумував малий.
Пізно вночі злива стихла. А вранці хлопчик почув звичне заклопотане щебетання, що долинало із двору. Він прожогом зіскочив з ліжечка і кинувся до вікна.
- Бабусю, вони прилетіли! - гукав малий, радіючи побаченому: його пернаті друзі знову ліпили своє гніздечко. У той самий момент якось дуже голосно пролунав квартирний дзвінок. Петрусь аж здригнувся від несподіванки.
- Хто б це міг бути так рано? розмірковувала вголос бабуся, йдучи до дверей. Петрик подався слідом. І раптом очі малого відкрились широко-широко, бо поріг квартири переступила мама, а за нею й татусь…
- Ну ось! Що я тобі казала?- повернулась до розгубленого й щасливого онука бабуся і зауважила: - Ластівки таки приносять у дім щастя!
#ГалинаРибачукПрач  
Надруковано у книзі: "В дитячий світ прокралася війна"-2018р. Видавництво:"Твори" м.Вінниця