Горішки долі
(із циклу: "Оповідки від бабусі Марусі")
Жила собі звичайна і дружна родина. Господар напередодні свят вирішив привезти дров з лісу, запряг свого коника в сани тай вирушив уже знайомою, витоптаною дорогою до лісу. Конячка Зірочка, бігла собі розмірено, як завжди, та раптом, наче спіткнувшись, зупинилася.
У ті часи в лісі вовчі зграї водились, отож Господар вирішив що кінь вовків відчув, і вже було схопився за рушницю, та глянувши на Зірочку побачив у неї над головою живу, зелену гілочку ліщини з двома горішками…
-Дива тай годі,- подумав він, -в морозну днину і зелені листочки…Ото донечка зрадіє, буде подарунок на Різдво.
Зірвав горішки, поклав в кишеню тай поїхав собі далі. Повернувся додому пізно, дружина вже святкову вечерю на стіл збирала, Дідуха в кутку вони зарання поставили, а солому під стіл господар вже сам приніс. Накрили на стіл те що наготувала господиня, помолилися, а про подарунок господар забув… А дівчинка вночі бачить дивний сон: Наче йде вона дорогою до лісу, аж тут, де не візьмись посеред шляху зелена гілочка ліщини з двома горішками лежить… Підняла її дівчинка, а горішки сяйвом золотим засяяли…
Татусь дівчинки також сон з горішками бачить, прокинувся, згадав про горішки й глянув у куток де кожух висів, а там щось світиться, він аж перелякався, думав що вже хата горить. Зіскочив з лежанки, миттю опинився біля кожуха глянув, а то сяйво від гілочки з горішками йде, дістав її з кишені, а воно зникло. От він ту гілочку і поклав дитині в долоньку, котру вона після цього міцно стиснула і так аж до ранку проспала.
Прокинувшись вранці, Софійка, так звали дівчинку, побачила гілочку і пригадала свій сон тай мовить до тата:
-Це ти мені гілочку з горішками привіз?
-Так,- відказує тато,- це для тебе доню подарунок.
-А я її у вісні бачила, дякую тату. Гілочку у водичку поставлю, а на весні цей росточок посадимо, горішки їсти не буду, залишу собі на згадку про Різдво.
На цьому і завершилась їх розмова. Дівчинка підростала, і така красуня виросла, що очей не відвести!
Про горішки за домашніми клопотами зовсім забула. Та одного дня через їх село їхали купці. І серед них був дуже гарний молодик. У нього всі дівчата хочуть щось купити, а хлопець і мовить до них:
-Чув я, що у ваших краях ліщинові горішки ростуть, може у когось на обмін знайдуться?
Саме в цю хвилину на ярмарок і Софійка почувши що говорить молодий купець, пригадала про горішки, подаровані колись давно татом. І швиденько побігла додому. У своїй дитячій схованці знайшла вона маленьку хустинку, а в ній горішки, та такі гарні, наче щойно з куща зірвані. Глянула дівчина на них і шкода стало розлучатися з теплим спогадом дитинства. Але цікавість взяла таки верх. - От тільки гляну, що ж він мені за два горішки запропонує тай заберу їх назад,- подумала Софійка і миттю поспішила знову на ярмарок. Підходить до купця, а він як глянув на дівчину так і закохався тай вона рум’янцем вкрилась. Розгортає хустину, і очам своїм не вірить… Горішки золотом сяють…, а купець радісно усміхнувся, дістає малесеньку коробочку, відкриває, а в ній горішок, точнісінько такий як один із тих двох, котрі Софійка принесла… Коли третій горішок ліг поруч них, шкарлупки і розкрилися. У двох лежали вінчальні обручки, а в третій - золоте сердечко з рубіном! Зібралось все село на те диво глянути, а молодий купець і каже, так ось чому мене тато саме сюди відправив, а ведино дівчино мене до своїх батьків. Прийшли вони до хатини, чемно привітався молодик з батьками дівчини тай почав розмову:
-Колись давно мій тато проїздив уже цими краями і привіз мені горішок ліщини в подарунок, їхав він якраз на Різдво, а на дорозі, перед його конем, звідкись взялась гілка ліщини з горішком. В ту ніч він сон віщий бачив, що через 15 років, я маю саме в цих краях знайти собі наречену. У неї мало бути ще два таких горішки. От я її і знайшов. Дуже полюбилася мені ваша дочка. Після свят сватів буду засилати.
Дівчина була щасливою, але сором’язливо очі опустила, а батьки згоду свою дали. Бо то був знак Долі.
І прожили молодята щасливо свій вік, і своїм дітям, онукам та правнукам цю історію розповідали. Отак і в моїй пам’яті ця історія залишилась, дива трапляються на Різдво…- закінчила свою розповідь бабуся Маруся.
