Сніжинка.

Зимовий ранок видався похмурим. Маленька дівчинка, закутана у довжелезний шарфик, зав'язаний вузликом на спині, копирсалася усніговій кучугурі. Видно було, що замерзла, але додому не поспішала. Подув легенький вітерець, з небес посипався лапатий сніг. Марійка, так звали дівчинку, долоньками ловила пухнасті сніжинки та уважно їх роздивлялась. Сніжинки від теплого подиху дівчинки швидко танули і потічком стікали з долоньки. Марійці шкода було, що така краса так швидко зникає, і вирішила вона їх намалювати.

Швиденько побігла додому, зігріла рученята тай взялася до роботи. І намальовані сніжинки наче оживали на папері. Всі  вони були такі гарні і такі різні, хоча ім'я у них було одне - Сніжинка. А одна із них усміхалася дівчинці та наче кликала її на прогулянку. Вже починало сутеніти, адже дні взимку набагато коротші ніж літечком, та Марійка, незважаючи на це, накинула на себе шубку і знову гайнула у двір.

Сніг все ще падав. По подвір’ю пробігла пухнаста кицька і зникла десь у конюшні. «Мабуть до Гнідого погрітися побігла,» - подумала усміхаючись дівчинка. Раптом її увагу привернуло яскраве сяйво на підвіконні. Вона зацікавлено кинулась туди. Здивуванню не було меж, коли вона побачила там свою сніжинку, так, так, саме ту яка до неї посміхалась...

- От дива,- подумала Марійка.

- Привіт, - озвалася Сніжинка,- так, це я, Сніжинка намальована тобою. Дякую, що ти подарувала мені нове життя дозволивши побачити цю прекрасну планету. Ти не хвилюйся, хоч вік Сніжинок у цих краях короткий, зате як же тут гарно!

Марійка була у захваті від своєї нової подружки. Вона частенько через віконце милувалась її красою. А коли приходив сон, вони удвохмандрували в просторі. У Святкову Різдвяну ніч вітали першу Зіроньку, котра дарувала свою любов та добрі вісті людям. Сніжинка показувала дівчинці казковий світ льодового королівства. Марійка уважно все роздивлялась, а вранці малювала акварелями чарівні пейзажі світів у яких побувала.

Та одного разу на прогулянці, дівчинка, замріявшись, відійшла 

від дому, опинившись в дальньому кутку села й розгубилась…

Несподівано, за спиною, почула чиєсь ричання. Їй стало так лячно, що аж колінця затремтіли. Дівчинка впала в кучугуру зі снігом та вмить почула вже скавуління... Швиденько піднявшись на ноги

побачила як величезний пес грузнучи у наметах втікав подалі від

неї, а на нього звідусіль летіли пухкі сніжки, та так їх було багато, що пес злякався і втік. Такої кількості сніжків Марійка ніколи ще не бачила... Аж тут її увагу привернула яскрава сніжинка, яка весело посміхаючись кружляла у повітрі в парі з іншою так наче танцювала для Марійки.

-         Дякую, дорога моя Сніжинко-Балеринко, це ж ти врятувала мене?! Та Сніжинки летіли, танцюючи над дівчинкою, вказуючи дорогу додому.

  Марійка забігла в хатинку, та перед цим ще раз подякувала Сніжинці. З того дня у маленької Сніжинки з'явилося нове ім'я- Сніжинка-Балеринка. А Марійка спала в тепленькому ліжечку знаючи, що там, за віконцем, її охороняє маленька подружка Сніжинка-Балеринка, бо вони друзі, а справжня дружба має велику силу люблячих сердець.  

    #ГалинаРибачукПрач

    @Галина Рибачук-Прач                                                                         

   Світлини взяті з інтернет ресурсу, дякую!      

 

\

#