Кардинальський перстень

 

Кардинальський перстень

 

Частина 1. 

                Невеличке містечко в Німеччині, яке розмістилося майже на кордоні з Нідерландами, зустріло Марту похмуро. Дивно якось: на вулиці січень місяць, а замість снігу - дощ… Та не просто дощ - справжнісінька злива! Парасольку жінка залишила вдома, бо подумалось:«Навіщо зайві речі, якщо на вулиці зима?» З маленькою валізкою в руках Марта стояла на зупинці автобуса в очікуванні чогось надзвичайно цікавого або, врешті-решт, просто автобуса, який чомусь не поспішав з’являтись. Та ось з-за рогу вигулькнув маленький автобус, і дверцята, широко відчинившись, запросили пасажирів до салону. Стомлена дорогою, жінка, ввічливо привітавшись та придбавши квиток, назвала зупинку, на якій мала зійти. Їдучи, спостерігала за місцевістю та одинокими перехожими. Містечко здавалося зовсім безлюдним. Охайні маленькі будиночки, наче в казці , виринали з-під пишної , неприродної для цієї пори року,зелені. Відчувався запах загадкового, зі своєю довголітньою історією, міста.
Нарешті, потрібна зупинка. Через дорогу поважно, але доволі швидко, йшла струнка дама похилого віку, одягнена в довге, по самі п’яти, пальто та капелюх, розмахуючи довжелезною бордовою парасолькою та час від часу опираючись на неї. На мить Марті здалося, що ця дама вигулькнула з якогось далекого століття, бо вона доволі гармонійно вписувалася в архітектуру навколишніх будівель, які зберігали пам’ять про своїх колишніх господарів. Затамувавши подих, дивилась їй услід в передчутті чогось не дуже приємного, можливо, навіть чогось містичного.
Ось і номер будиночку, господарі котрого запросили Марту погостювати та трішки допомогти матері на час їхньої подорожі до Африки. Краєм ока вона встигла помітити, що загадкова дама зайшла в сусідні двері…
Нарешті, подолавши тисячі кілометрів, жінка опинилась в обіймах чужих стін та їх господарки, фрау Вюрст, яка ледве пересувалась по кімнаті, щось мугикаючи собі під ніс. Познайомившись з господинею, Марта піднялась в кімнату, яка знаходилась на третьому поверсі. Страшенно хотілося їсти, але так як час вечері ще не настав, а час обіду вже пройшов, то залишалося лише чекати. Стомлена, Марта вмостилась на шкіряному диванчику і заплющила очі. На мить здалося, що вона вдома, але... дійсність була зовсім іншою…
Знизу донісся якийсь гуркіт: ніби щось впало та розбилося…
Мов вжалена, жінка вибігла з кімнати і кинулась по сходинках вниз, де в цей час знаходилася фрау Ульріка. Перед очима відкрилася неочікувана картина… Скляні двері, через які можна було потрапити на внутрішнє подвір’я, були навстіж відчинені, фрау махала рукою і погрожувала комусь металевим костуром. Вітер та дощ зробили свою справу: орхідеї, які раніше стояли на підвіконні у скляному горщику, тепер лежали на підлозі, перелякано причаївшись у розбитому склі. Господиня щось голосно викрикувала і аж тряслася від злоби. Марта тихенько відступила в коридор, чекаючи, коли її покличуть.
За якусь мить вона зі щіткою та совком для сміття вже збирала рештки розбитого горщика i вислуховувала коментарі до подій, які трапились.
A відбулося ось що. Фрау декілька разів у день, не зважаючи на природні катаклізми, відкривала двері, які вели у внутрішній дворик, точніше, маленьку оазу декоративних, завжди зелених, кущів та квітів: зима, а здавалося, що кущ магнолії ось - ось зацвіте… Так от, і в цей день двері були відчинені навстіж, коли раптом до кімнати звідкілясь тихцем забрався величезний білий пухнастий кіт і вмостився на білому підвіконні біля орхідеї. Поруч стояв невеличкий скляний столик, на якому красувалась закрита коробочка з солодощами (дивно, що столик залишився непошкодженим...). Власниця дому, як виявилось, не терпіла котів, а тут - кіт у кімнаті, та ще й на підвіконні! Галасу було багато, i шкоди, як виявилось пізніше, теж… Кіт був сусідським, мабуть, вийшов прогулятись, провідати сусідку: він же і гадки не мав, що таке трапиться ! Тим більше, у фрау Ульріки були не дуже дружні стосунки з сусідкою, яка виявилась саме тією жінкою, яка привернула увагу Марти на вулиці. Як результат відвідин кота - розбитий горщик, зламана орхідея та неприхована лють господині!
 Марта, прибираючи, пошепки молилась, прохаючи утихомирити стару жінку, бо при її і так не цілком доброму стані здоров’я могло трапитися, що завгодно… Годинник показав пів на шосту - нарешті, настав час вечері, але після всього пережитого канапки з сиром та шинкою ніяк не хотіли проковтнутись, та гарячий чай врятував ситуацію.
Раптом, фрау, глянувши на свою руку, зблідла. Марта завмерла, бо і гадки немала про те, що ще могло трапитись…
- Перстень, мій перстень... - ледве прошипіла вона. - Де дівся мій кардинальський перстень?
 Марта здивовано дивилась на неї: при чому тут вона - і якийсь кардинальський перстень? Не допивши свій чай, фрау, як не дивно, дуже швидко піднялася зі свого місця, випрямилась (виявилось, що вона сантиметрів на двадцять вища Марти) і, тримаючись за стіни, пішла в кімнату, де щойно трапилася неприємна пригода. Марта рушила слідом за нею. Фрау Ульріка прискіпливо оглянула столик, який стояв біля її крісла, потім підійшла до скляного стола, обдивилась підлогу. На її вимогу Марта вивернула єдину кишеню, яка була в спідниці, та кульок зі сміттям, зрозумівши, що перстень, мабуть, був дуже цінний. Потім вона вийшла на вулицю, щоб оглянути подвір’я та забрати костур, котрим хазяйка жбурляла в кота. Він лежав біля зеленого живого паркану. Огляд території більше нічого не дав: дрібний дощ заважав детально все оглянути… З великими труднощами заспокоївши фрау і сповістивши, що займеться пошуками вранці, Марта, втомлена та пригнічена, зайшла у кімнату, виділену для неї. Валізка так і стояла, не розпакована. Ні сил, ні настрою займатися чимось не було. Жінка буквально впала на ліжко і одразу заснула. Снилась їй домівка, біленька хатинка, навколо неї вишні цвітуть, бабуся виглядає у віконце і посміхається: мовляв, все буде добре…Та пригоди тільки почалися… Страшенний гуркіт, стогін і якийсь свист розбудили Марту серед ночі. Вона перелякано прислухалась, не розуміючи, що діється. Гуркіт доносився знизу. Тихенько прочинивши двері своєї кімнати, побачила світло і тінь, яка, зігнувшись і крекчучи, рухалася в напрямку ванної кімнати, а гуркіт ішов від ролатора, завдяки якому господиня пересувалась,а перекинутий стілець, який чомусь опинився на її шляху, наробив стільки шуму. Полегшено зітхнувши, Марта закрила двері і знову вмостилась на ліжку, мріючи поспати ще хоча б годинку-другу…
…В повній вже тиші почувся дивний свист і писк, дуже схожий на звуки кажанa. Майнула думка: " Господи, що відбувається? Взимку ж, ніби, кажани сплять…"
З освітленого вікна третього поверху жіноча тінь падала прямісінько на подвір’я. Прочинивши вікно, Марта виглянула на вулицю. Глянувши вниз, помітила, що попід кущами - огорожею рухалась якась істота. Раптом з дверей на сусідське подвір’я вибіг кремезний чоловік, тримаючи в руках величезну клітку, в якій від страху трусився кролик - справжнісінький, живий! Спочатку Марта подумала, що під кущами хтось щось шукає, але ,побачивши кролика і клітку, зрозуміла, що це, очевидно, якась рептилія, котру хочуть загнати назад у клітку… Швидко закривши вікно та опустивши штори-жалюзі, тремтячи, як той кролик, від жаху, вона спостерігала за дійством крізь маленьку щілинку. Ще з півгодини чолов’яга заманював рептилію кроликом, і, коли вона таки заповзла в клітку, шипіння і свист стихли. Від пережитого страху Марту кинуло в холодний піт. Подумалось:"Напевно, треба звідси їхати, і негайно! Але..., що скажуть друзі? Та ще отой клопіт з перснем… Швидше б уже настав ранок…"
Вранці фрау була не в гуморі: мабуть, перстень не давав їй спокою. Сніданок пройшов у великому напруженні. Мовчки дожувавши свої тости, обидві жінки, не змовляючись, підійшли до вікна. Дощ вщух. Сонечко піднялося вже доволі високо. Марта вийшла на подвір’я, прихопивши з собою металеву палицю, бо добре запам’ятала події, які відбулися вночі.
Підійшовши ближче до зелених кущів, краєчком ока зиркнула на вікно сусідів і побачила стару знайому, яка, виявляється, спостерігала за кожним її рухом. Марта, зробивши вигляд, що розглядає бутони магнолії, палицею, сантиметр за сантиметром,обстежувала землю під кущами, але там нічого не було, крім сліду від нічної вилазки плазуна: зім’ята травичка ще не встигла випрямитись. Жінка, ніби замріявшись, підняла голову – і, о Боже, прямо перед нею, на самому кінчику тоненької гілочки магнолії, висів перстень, зовні прикритий листочком, тому зовсім не дивно, що вчора вона не змогла його угледіти! Сьогодні ж сонечко прийшло на допомогу, і з-під листочка засяяв у сонячних променях смарагд. Марта, затамувавши подих, повернулась обличчям до вікна, за яким стояла фрау Ульріка, палицею показуючи на гілку з перснем. З очей у фрау покотилися сльози.
Марта, обережно, щоб сусідка не помітила, зняла перстень з гілки, припавши лицем до листочка, ніби насолоджуючись його свіжістю, а потім повільно пішла в будинок. Віддаючи фрау перстень, вона помітила в очах старої жінки якусь невимовну радість і тугу водночас. Як здалося Марті, крім величезного смарагда, знахідка іншої цінності не мала, хоч на вигляд перстень і був масивним, з цікавим візерунком навколо каменя… "Хм, - подумала вона, - чому ж все - таки він кардинальський?"
Тим часом, фрау Ульріка, затиснувши перстень в руці, притулила його до серця, а потім, примостившись у своєму кріслі і трішки заспокоївшись, почала розповідь.
- Ось бачиш, - сказала вона, показуючи внутрішню поверхню персня, - тут є особливий знак кардинала!
Марта побачила, що в середині перстень мав хрестоподібний отвір : мабуть, це і був той знак.
- Як він потрапив до вас? - запитала вона, і почула цікаву історію. Коли закінчувалася Друга світова війна, багато храмів Німеччини було зруйновано. Одного дня, під час страшних обстрілів містечка, на очах у маленької дівчинки загинув її братик. Вона з мамою забігла в бомбосховище католицького храму. Окрім них, там був чоловік в чорній рясі, який стояв навколішки і молився, а згодом підійшов до дівчинки, погладив по голівці, благословив і повісив їй на шию, як оберіг, на шнурочку перстень. Мама розповідала потім, що це був Кардинал, який невдовзі загинув. Дівчинка ж все життя, майже вісімдесят років, ні на мить не розлучалася з цим перснем. А тут таке трапилось! Він просто злетів з пальця, коли вона в гніві проганяла кота… Не встигла фрау завершити розповідь, як білий пухнастий кіт знову з’явився біля скляних дверей, але вона його більше не проганяла. Три дні пролетіли тихо і без пригод. Білий сусідський кіт щодня приходив на гостину. Марта помічала, що хазяйка інколи стала посміхатися, але щось в цій історії її все ж насторожувало… Було цікаво, чому та жінка з парасолькою, живучи буквально за стіною, ніколи навіть не зателефонувала фрау Ульріці? Незвично якось... Марта, зазвичай, хоч інколи, та спілкувалася з сусідами. Часом, зринали і не зовсім приємні спогади, але погане забулося, а життя продовжувалось... Здається, тут криється якась таємниця...

Частина 2

 "Сьогодні напрочуд сонячно! Напевно, пора б уже хоч трішки насолодитись прогулянкою по місту. Повідомлю про це фрау після обіду і  піду собі спокійно",- розмірковувала про себе Марта.
 Десь о пів на другу, оповістивши фрау, вона вийшла, нарешті, в місто. І що ви думаєте? На зупинці стояла сусідка, яка знову була одягнута в довге чорне пальто, капелюшок та черевики бордового кольору - такого ж, як і парасоля, на яку вона спиралася. Чемно привітавшись, Марта стала осторонь в очікуванні транспорту, краєчком ока позиркуючи на фрау. Несподівано жінка, навіть не дивлячись у її бік, спитала:
-Що, діти Ульріки знову кудись втекли на відпочинок?
-Чому - втекли? Поїхали!- відповіла Марта.

            -Втекли, втекли ! Вони частенько так роблять, бо витерпіти цю жінку більше двох місяців неможливо!- загадково усміхнувшись, промовила фрау. Потім додала: -Мене звати Хайдрун, фрау Хайдрун, або Хайді. А вас? -Марта, просто Марта.
-Як вам там живеться?
-Та, наче, все добре. Ще трішечки, і я поїду додому.
-Он як! - здивувалась та.
Марта промовчала.
-А Ульріка сказала, що я її сестра?
Тепер настала черга дивуватись Марті: вперше за весь час вона почула про сестру. "О, це вже цікавіше!"- подумалось, та оскільки німецькою вона володіла не досконало, то промовчала, aлe про здивування красномовно сказав вираз її обличчя!
            Тим часом, із - за рогу вигулькнув маленький автобус, і вони, привітавшись з водієм, зручно вмостились на сидіннях. Їхали мовчки. Водій чемно та голосно оголошував всі зупинки. Ось і Вільгельмплац. Фрау Хайдрун вийшла першою, Марта - слідом за нею. Розмахуючи своєю парасолькою і взявши Марту під руку, сусідка повела її в напрямку старого католицького костьолу.
Присівши за столиком кав’ярні та замовивши по філіжаночці кави, фрау, довірливо нахилившись до Марти, почала свою розповідь. Відчувалося, що їй дуже хотілося з кимось поговорити і, заодно, зняти якийсь тягар з пліч. Тут Марта почула ще одну цікаву історію.
…Ставши дорослими, сестри закохались в одного і того ж юнака, але, звичайно, він міг одружитися лише з однією із них. Нею і виявилася Хайдрун. Молодша сестра, фрау Ульріка, і по сьогоднішній день не змогла пробачити тій, що вибір впав не на неї. Як виявилось, чоловік фрау Ульріки був хорошою людиною, і тихцем завжди спілкувався з сусідами. Сама ж вона лютує і по цей день, хоч обох чоловіків вже давно немає на цьому світі! Так як обранець фрау Хайдрун був ветеринарним лікарем, і в їхньому домі завжди жили якісь екзотичні тварини, любов до них передалась від батька синові. В ту жахливу ніч саме він заганяв рептилію до клітки, а вже наступного дня віддав тваринку, оскільки вона стала небезпечною в домі, до місцевого заповідника, який був неподалік від їхнього будинку. Залишився лише кіт, який і повадився ходити в гості до сусідки. Фрау Хайдрун розповідала про все пошепки, озираючись, чи, часом, ніхто не підслуховує. Виявляється, ніхто з мешканців міста й не здогадувався, що ці дві жінки - сестри. Навіть коли померла їхня мати, фрау Хайдрун була вимушена стояти осторонь, щоб, бува, не накликати лиха.
Приголомшена Марта пила каву, уважно слухаючи розповідь старої. Почуте було жахливим: цей біль, з одного боку, і ненависть, з іншого, руйнували зсередини життя сестер. Так от чому фрау Ульріка була завжди чимось не задоволена і сварлива: спомини про молоді роки не дають їй спокою ще й досі.
Повернувшись додому, Марта застала хазяйку в компанії білого кота. На мить здалося, що її обличчя ніби подобрішало і просвітліло - чи то як відбиток білизни кота, чи то, нарешті, щось насправді добре засіялось в душу…
Та не так все сталося, як гадалося…

Частина 3.   

               Дні для Марти тягнулись занадто довго, і вона з нетерпінням чекала вечора. До фрау майже щодня приходили то фізіотерапевт, то косметолог, то перукар. Одного разу в двері подзвонила літня жінка. Фрау, навіть не запитуючи, хто це, дала Марті двадцять євро і наказала  винести їх відвідувачці, пояснюючи, що це - милостиня для церкви… Марту насторожив вигляд жінки, котра, саркастично усміхнувшись і сховавши гроші в кишеню, якось дивно глянула на неї.
- А ти що, нова прислуга?- хриплим голосом запитала вона.
- Ні, я компаньйонка,- сухо, але ввічливо відповіла Марта, зачиняючи двері, куди співбесідниця миттю всунула свою ногу в пошарпаному черевикові.
– Я хочу тебе попередити: стережися цієї жінки,- мовила вона пошепки.
В цю мить з кімнати почувся голос фрау Ульріки Вюрст, і Марта, випхавши ногу несподіваної гості та замкнувши двері, кинулась до кімнати.
-Що вона тобі сказала, відповідай швидко!- голосом, який зривався на крик, спитала фрау.
- Нічого такого, щоб змусило вас хвилюватись, - перелякано відповіла Марта, коли та, мов величезна глиба, нависла над нею.
-Брешеш, кажи правду!- заверещала фрау, і книжка, яка лежала на столі, полетіла прямісінько в Марту.
"Ого,- подумала жінка,- ця фрау здоровіша всіх здорових, і у її - то віці! Правду казала фрау Хайдрун і ця незнайомка: потрібно бути обережною! А діти, напевно, таки втекли! Ну,начувайтеся! Так мене підставили…"
Марта вже не слухала, що кричала їй Ульріка, а книжка так і зaлишилась лежати на підлозі. Піднявшись до себе в кімнату, вона швиденько почала читати молитву. Вмить все стихло. Поглянувши на годинник, Марта побачила, що настав час вечеряти, але ніякого бажання піти вниз і допомогти накрити на стіл, у неї вже не було, та, перехрестившись, вона таки пішла. Накривали на стіл мовчки. Марта відмовилась від вечері, і, лише чашечкою чаю зігрівши душу, піднялася в свою кімнату. Всю ніч їй здавалося, що фрау підіймається по сходах, і ось - ось ця страшна глиба знову нависне над головою! Ніч видалася безкінечною, а ранок почався з крику, бо у фрау закінчився крем для рук, а новий тюбик лежав в іншій кімнаті. Марта, стримуючись, з останніх сил, принесла їй крем. Грубо рявкнувши «данке», фрау почала змащувати руки… В цю мить пролунав дзвінок в двері, Марта кинулася було відчиняти, але фрау зупинила її, промовивши, що нікого в цей час не чекає. Після напруженого сніданку Марта вийшла на вулицю, щоб винести сміття, але на порозі здивовано зупинилася: на землі, у великій коробці, стояли квіти: три горщики дуже красивих фіалок. З коробки стирчав листок паперу, складений навпіл. Запитавши дозволу у фрау Ульріки, Марта занесла коробку в її кімнату, а сама вийшла прибрати на кухні після сніданку. Раптом - знову шалений крик! Забігши в кімнату, Марта побачила жахливу картину: квіти лежали на підлозі, а з - під них виповзла маленька чорна змійка! Фрау сиділа бліда,з відкритим, перекошеним від жаху, ротом, і тільки хриплий крик доносився звідти!
Марта розгублено стояла на порозі, не знаючи, що робити… Ситуацію врятував білий кіт, який в цю мить з’явився на підвіконні. Вигнувши дугою спинку, а потім різко стрибнувши на підлогу, кіт сміливо накинувся на змійку, кігтями притиснувши її до підлоги. Ще якусь секунду вона пручалась, стараючись вибратись, та марно, бо він міцно тримав її пазурами! Марта, вхопивши костура фрау, допомогла котові справитись із здобиччю…
В двері дзвонили, на порозі стояли лікарі медичної допомоги та поліцай, а фрау Ульріка до цих пір щосили тиснула на кнопку на спеціальному браслеті, завдяки якій можна було в будь - яку хвилину викликати медичну допомогу і, при потребі, й поліцію.
Поліцейський зайнявся змійкою, а лікарі – фрау Ульрікою. На Марту ніхто спочатку й не звернув уваги. Кіт був героєм - рятівником! Коли фрау прийшла до тями, поліцейский приступив до з’ясування обставин. Змія виявилася маленьким вужиком. Але хто це зробив, хто приніс квіти і вужика в будинок,- відповіді поки що не було. Фрау щось довго розповідала поліцейському, показуючи пальцем в бік двору, де жила її сестра.
Марта, зайнята прибиранням розкиданих квітів, не дуже прислухалася до розмови. Коли все було прибрано, вона, прийнявши валер’янку, присіла на кухні, пригадуючи події останніх днів… Хто ж намагався вивести фрау із себе? Чи це якась випадковість…? Але кому це потрібно? Пригадалася вчорашня непрохана гостя, котра просила милостиню чи для церкви, чи для себе… Хто вона? Маленькі горщички з фіалками з самісінького ранку… Може,хтось розраховував, що двері відчинять, а в цей час на вулиці нікого немає… Слава Богу, кіт вчасно з’явився в кімнаті… Хоч вуж і не отруйний, страх і паніка робили свою справу…
Думки то народжувались, то знову зникали... З цього забуття вивів телефонний дзвінок і голос фрау, яка перелякано і доволі емоційно з кимось віталась… Марта зрозуміла, що хазяйка розмовляє з сином, розповідає про те, що трапилось вранці, звинувачуючи всіх, крім себе і кота… Раптом вона замовкла, напевно, тепер говорив син. Марта почула тільки:«О, майн Гот…»
Поліцейський також уважно дослухався до розмови… Фрау була у розпачі! Як виявилось, квіти для неї прислав син, завтра вони з дружиною мали повертатися з відпочинку, і хотіли нагадати про себе... А вийшла ось така оказія…
Тепер всі сиділи мовчки... А звідки ж взявся вужик? Фрау звинувачувала свою сусідку, мовляв, це вона все влаштувала…Та Марта вмить зрозуміла причину його появи. Недалечко від будинку, в якому жили сестри, знаходиться парк-заповідник. Незважаючи на січень місяць, стоїть тепла дощова погода, і, хоча в цю пору все змійство впадає в сплячку, мале вуженя, не погодившись з цим та вирішивши, на свою біду, помандрувати, зранку приповзло якраз до порога, де й стояла коробка з квітами. Якби фрау дозволила відчинити двері посильному, цього всього могло б і не трапитись. Марта ламаною німецькою розповіла свою версію поліцейському. У того на обличчі вималювалась, хоч і кисла, та усмішка: як то він до цього сам не допетрав? Ця версія , здалося, влаштувала і заспокоїла всіх. Ще раз перевіривши у фрау тиск та пульс, лікар з медсестрою повернулись у клініку, за ними пішов і поліцейський...
 Коли Марта рішуче сказала, що з неї досить пригод, і. оскільки діти вже завтра ввечері повертаються, то наступного ранку вона потягом відправиться додому, хазяйка якось недобре глянула на неї, але нічого не відповіла. День пройшов спокійно. Ввечері Марта зібрала свої речі. Минула безсонна ніч.
       За сніданком фрау була особливо веселою і не схожою на себе… "Що б це могло означати ?"- подумала про себе Марта, пригадавши попередження незнайомки бути обережною… Свої речі вона поставила біля виходу, а сама ще раз переглянула в кімнаті, чи, бува , чогось не залишила. Спустившись вниз, побачила, що таксі вже стояло біля дому. Марта одягнула куртку, побажала фрау гарного дня, і, взявши свою валізку, поспішила до автівки…
 Раптом щось заставило її зупинитись! Вона автоматично засунула руку в кишеню куртки - і аж оторопіла, витягнувши звідти перстень. Фрау ще стояла з ролатором на порозі, як Марта миттю кинулась до дверей і поклала перстень в корзинку ролатора. Від несподіванки обличчя фрау стало червоним, а очі перелякано забігали… Марта ще раз подякувала за гостинність і мерщій сіла в таксі. Піднявши голову та глянувши в бік будинку, вона побачила у вікні фрау Хайдрун, яка помахала їй рукою. Коли з-за повороту вигулькнула поліцейська машина і зупинилась біля будинку сестер, Марта, щаслива, вже їхала в напрямку вокзалу, де на неї чекав автобус, котрий відвезе її додому. Вона знову пригадала слова жінки, яка нібито просила милостиню. Мабуть, вона знала ще якусь таємницю фрау, і та давала їй відкуп під виглядом милостині. На перехресті, неподалік вокзалу, вона поглядом зустрілась з тією самою жінкою і привітно помахала їй рукою, дякуючи за вчасне попередження... 

                Відтепер сусідський кіт гуляв, де хотів, вся територія біля будинку була його, і ніхто не смів кидати у нього костуром. Кардинальський перстень знову спокійнісінько лежав в дерев’яній, мабуть, такого ж віку, як і сама фрау, коробочці, зберігаючи таємниці життя кардинала. Таємниця життя самої фрау вже стала частково відомою. Увечері повернуться діти фрау Вюрст, а Марта вже їде додому!
    Нічого, нічого вічного немає в земному житті, все минається… Хочеться сподіватись, що, до відходу у вічність сестри, нарешті, стануть мудріші та зможуть, помирившись, обійнятись. Але не все сталося так , як думалось...
Вже вдома, Марта отримала листа від подруги, що фрау Ульріка поселилась в будинку для людей похилого віку, так і не перемовившись словом із сестрою.

Галина Рибачук - Прач

  2021-2022р