Пригоди горобчика в горобині.

Пригоди горобчика в горобині.

(із циклу: "Оповідки від бабусі Марусі")

В одному темному, темному лісі росла собі красуня горобина. Як їй вдалося вирости в тих хащах залишається лише здогадуватися. Розкішну крону здалеку видно всім мешканцям лісу. Листя на ній зелене, бархатисте. А весною, як вкриється білим цвітом, то хоч до шлюбу веди, справжня наречена.
Полюбляв до неї на гостину прилітати горобчик Діл. Дуже справний він був. Всюди встигав. І погостювати у горобини й комашок вполювати і соняшники провідати. Отак і збігав час. Та одного разу помітив горобчик Діл, що у пишній кроні його подружки ще хтось живе.
Хм,- подумав він, потрібно перевірити.
Тихенько він пробрався до того місця де, як йому здавалось, ще хтось живе. Те що він побачив дуже вразило його. Між двома гілками було щось дуже яскраве, аж сліпило оченята Діла. Він крутив своєю голівкою у різні боки, намагаючись добре все розгледіти. Але ближче наблизитись було страшнувато.
Ну добре, подумав горобчик, я дізнаюсь хто створив це срібне диво. Час минав швидко, Діл то прилітав, то відлітав. Вже у колишньому суцвітті горобини почервоніли налившись соком ягоди, листячко почало змінювати кольори й навіть опадати… Прийшла осінь. Горобчик вже мріяв про те як буде ласувати ягідками взимку…І тут він побачив між гіллям ту ж саму срібну нитку, яка складалась у гарний візерунок. Вражений цим Діл вирішив дочекатися господаря цієї краси. Раптом з верхньої гілки на такій же срібній, а у сонячному промінні, золотій ниточці спустилось чудернацьке маленьке створіння, яке також здивовано роздивлялось Діла.
Ти хто?- спитав він у горобчика.
Я Діл, горобчик, а ти хто?
А я павучок Спайді срібний, живу тут, але вперше тебе бачу.
І я тебе вперше бачу, сказав Діл, але твою витинанку примітив уже давно і замилувався нею.
Павучок Спайді спочатку недовірливо зиркнув на горобчика, та потім протягнувши одну зі своїх лапок, доторкнувся до крильця горобчика і сказав: «Давай, будемо друзями.»
З тієї миті вони майже не розлучались. Павучок плів все нові та нові срібні візерунки, а горобчик спостерігав за ним стрибаючи з гілки на гілку.
Та однієї ночі була страшенна злива. Осінь ставала все холоднішою і холоднішою. Горобчик прилетів до свого друга, але там нікого не застав. Кудись зникли всі витинанки, тільки мокрі білі пасма ниток якось сумно звисали з гілок. Горобчик голосно та розпачливо закричав, потім, злетівши з дерева, почав оглядати пожовклу траву… І раптом побачив згорнутого, наче горошинка, свого друга Спайді. Той на нього ніяк не відреагував. Тоді горобчик дзьобиком підійняв павучка з трави й обережно засунув собі під пір’ячко на спинку. Потім, змахнувши крильцями, полетів до старої сосни, де було його гніздечко - дупельце, там він струснувши пір’ячком і залишив павучка, а сам полетів шукати сніданок. Повернувшись, він побачив Спайді, який старанно прикрашав, чи то маскував їхню оселю. Друзі були щасливі.
  Ось так у гіллі красуні горобини зародилася справжня дружба горобчика Діла та павучка Спайді.
У холодну зиму стара сосна дасть їм свій прихисток, а вони своєю відданістю будуть зігрівати одне одного. 

2019р.